Біографія

Історик архітектури, мистецтвознавець.

Закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту в 1981 р. За фахом архітектор.

Історико-архітектурні дослідження провадить з 1976 р. Учень Юрія Асєєва. Кандидат архітектури з 2001 р. за спеціальністю «теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури»

Працював старшим науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту України, провідним науковим співробітником Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури й містобудування, радником Міністра культури І. Дзюби, заступником начальника Управління охорони й реставрації пам'яток містобудування і архітектури Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики, головним редактором журналу ''Пам'ятки України: історія та культура'', начальником відділу Головкиївархітектури. Протягом 10 років викладав курс «Всесвітня історія архітектури» в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури.

20082010 рр. — заступник директора Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України.

20102011 рр. — перший заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини.

2011-2014 рр. – перший заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України.

2010-2014 рр. - голова Науково-методичної ради Міністерства культури з питань охорони культурної спадщини та заступник голови Експертної комісії Міністерства культури з занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Член-кореспондент Української академії архітектури. Дійсний член ICOMOS (Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць), член Колегії Головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Заслужений працiвник культури України з 1995 р.; лауреат Державних премiй України в галузі архiтектури 1998 р. та 2007 р.; лауреат Премії в галузі містобудування і архітектури імені І. Моргилевського 1999 р.

 

Колеги про Віктора Вечерського

Жанр бібліографічного [від грецьк. bios – життя, biblion – книга + графія] видання – зручна форма для роздумів і бесіди про творчий доробок вченого і митця, про його життєвий шлях і діяльність.

Виданий у 2008 р. бібліографічний покажчик праць відомого вченого, педагога, громадського діяча, архітектора, пам'яткоохоронця Віктора Вечерського, що містить відомості про його праці, широко відомі у професійних колах, а також графічні твори, не є підведенням підсумків науково-творчої діяльності видатного дослідника і митця до його півстолітнього ювілею. Це, скоріше, проміжна ''інвентаризація'' досягнень – платформа для подальшого, прискореного творчого злету, привід для осмислених дій перед новим стартом.

Культура в Україні як особлива цілісність, як самостійна система цінностей, сенсів і норм, лише тільки тепер стає предметом спеціального наукового і філософського дослідження (в Європі цей процес почався у XVII столітті). У наш час практично припинилися роботи з системного вивчення історичного середовища, моніторингу стану об'єктів нерухомої культурної спадщини, які включені до офіційного Реєстру. Не виконується систематична робота щодо вивчення об’єктів, які є гідними того, щоб бути зарахованими до складу пам'яток, тоді як саме культурні механізми довготермінової історичної пам'яті забезпечують безперервність історичного розвитку нації (держави).

У цьому сенсі дуже плідною слід вважати роботу В. Вечерського з виявлення пам'яток архітектурної спадщини, їх обстеження, опису й фіксації в натурі; багатьох з них вже, на жаль, немає. Праця на об'єктах та робота з архівними документами забезпечують осмислення окремих явищ у контексті загальної культури епохи. Наведене вище, а також наукове спілкування з видатними вченими – колегами по Інституту теорії та історії архітектури і містобудування, Академії наук, із місцевими фахівцями, краєзнавцями, які створили те унікальне підґрунтя, що забезпечило появу ґрунтовних наукових праць, нормативно-методичних та законодавчих документів, стали вагомим внеском в усвідомлення національної ідентичності, у практичну діяльність суспільства щодо охорони національної культурної спадщини. Сьогодні Віктор Васильович Вечерський відомий широкому колу професіоналів, студентів, пересічних громадян своїми численними творами. Але щоб краще розуміти їх, завжди хочеться дещо більше дізнатися про автора

Народився Віктор Васильович 15 серпня 1958 року в Києві. Батько, Василь Прокопович Вечерський (1927-2003), був відомим художником-графіком, педагогом і фахівцем видавничої справи. Мати, Світлана Василівна Вечерська (1936-1997) – біолог, викладач, багато років пропрацювала редактором в академічному видавництві ''Наукова думка''.

Після закінчення школи в 1975 році В. Вечерський поступив на архітектурний факультет Київського державного художнього інституту[1], який закінчив у 1981 році. На останнiх курсах iнституту працював архiтектором-реставратором в iнститутi "Укрпроектреставрацiя"[2], брав участь у дослідженні Мовчанського монастиря в Путивлі та реставрацiї Марiїнського палацу в Києвi. 1981 року захистив дипломний проект "Реставрацiя i пристосування Мовчанського монастиря XVI-XVII ст. у м. Путивлi", отримав фах i квалiфiкацiю архiтектора. Його дипломний проект зайняв перше мiсце на Всесоюзному конкурсi дипломних проектiв архiтекторiв у 1982 році.

Учителями в інституті були відомі архітектурознавці, дослідники й педагоги Юрій Сергійович Асєєв, Віктор Петрович Самойлович, Леонід Володимирович Прибєга. У перші роки професійної діяльності неформальними вчителями стали старші колеги, разом з якими пощастило працювати – Григорій Никонович Логвин, Тетяна Олександрівна Трегубова, Євген Васильович Тиманович, Володимир Олександрович Ленченко, Богдан Віталійович Колосок.

Коло професiйних iнтересiв сформувалося досить рано. Це – всесвітня історія архітектури, iсторiя архiтектури й мiстобудування України, охорона нерухомої культурної спадщини, заповiдна справа, історичні населені місця України, пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України.

Працював у Музеї народної архiтектури та побуту України (1981 р., старший науковий співробітник відділу ''Полтавщина і Слобожанщина''), в Науково-дослiдному iнституті теорiї та iсторiї архiтектури й мiстобудування[3] (1983-1994 рр.), де пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до провідного наукового співробітника. Протягом 1985-1989 років очолював Республiканську iнспекцiю з охорони пам'яток Українського товариства охорони пам'яток iсторiї та культури. В 1989 році був спiвголовою Української асоцiацiї захисту iсторичного середовища, яку створив спільно з Ларисою Павлівною Скорик та іншими громадськими активістами. У 1992 році, пiд час iснування Державної думи України, працював у нiй експертом Колегiї з питань гуманiтарної полiтики. У 1994-1995 роках працював радником Мiнiстра культури України Івана Михайловича Дзюби, в 1996-1997 роках – керiвником апарату Комiсiї при Президентовi України з питань вiдтворення пам'яток iсторiї та культури, тісно співпрацюючи з Петром Тимофійовичем Троньком. Протягом 1996-2002 років працював у Державному комітеті з будівництва та архітектури (Держбуді України) на посадах начальника відділу нормативного та науково-методичного забезпечення охорони пам'яток та заступника начальника Управління охорони та реставрації пам'яток містобудування та архітектури. На цей час припадає початок плідної співпраці з Миколою Максимовичем Кучеруком.

В. Вечерський - один з авторів Закону України ''Про охорону культурної спадщини'' (2000 року) та нової редакції цього Закону від 2004 року. Брав активну участь у підготовці понад 10 прийнятих нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, кількох десятків нормативно-правових актів Держбуду України (у тому числі й зареєстрованих Міністерством юстиції України). Був заступником голови Науково-методичної ради Держбуду України з питань охорони культурної спадщини.

Одночасно з цим від 1993 року був заступником головного редактора, а в 1997-2002 роках – головним редактором наукового журналу "Пам'ятки України: історія та культура", який був включений ВАК України до переліку провідних фахових видань за спеціальностями ''Архітектура'', ''Історія'' та ''Мистецтвознавство''.

З Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень у В. Вечерського налагодилася тісна співпраця від самого часу його створення в системі Міністерства культури.

З січня 2001 року він розпочав викладати за власною програмою курс ''Всесвітня історія архітектури'' в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на факультеті теорії та історії мистецтва. Весь навчальний курс забезпечений авторськими україномовними посібниками.

На початку 2002 року В. Вечерський перейшов до Головного управління містобудування і архітектури Київської міської державної адміністрації, де до 2008 р. працював начальником відділу забудови історичної частини міста, був членом Архітектурно-містобудівної ради при Головному архітекторі м. Києва.

Характер праці в галузі вивчення, реставрації і охорони об’єктів містобудівної і архітектурної спадщини потребує неабиякого досвіду, широкої ерудиції, достатнього володіння методологією наукових досліджень, сучасними методами проектування, методами будівництва, здатності поряд з застосуванням новітніх технологій досліджувати, реанімувати та використовувати будівельні прийоми і технології минулих часів, без чого неможливо відродити об'єкти архітектурної спадщини згідно з визнаними у сучасному світі уявленнями й стандартами.

Сьогодні в Україні виконувати весь комплекс необхідних робіт здатна лише невелика когорта фахівців, яких з плином часу, на жаль, не стає більше, незважаючи на постійне зростання потреб та обсягів реставраційних робіт. Саме до таких небагатьох широко обізнаних і глибоко освічених професіоналів належить Віктор Васильович.

Він автор понад 100 науково-проектних розробок протягом 1981-2007 років. Вкажемо тільки на основні з них:

Проект регенерації середньовічних укріплень у Путивлі (1986 р.); проект відтворення будинку-майстерні художника М. Пимоненка у с. Малютянці Києво-Святошинського району (1990 р., реалізовано). Протягом 1983-1994 рокiв провiв першi комплекснi iсторико-культурнi дослiдження, визначив i встановив мiстобудiвнi параметри охорони нерухомої культурної спадщини багатьох історичних мiст України: розробив Історико-архітектурні опорні плани та проекти зон охорони пам′яток міст: Глухова (1984 р.), Полтави (1984 р.), Лебедина (1985 р.), Чернівців (1986 р.), Чигирина (1987 р.), Путивля (1987 р.), Ромен (1987 р.), Охтирки (1988 р.), Тростянця (1989 р.), Бiлопiлля (1990 р.), Конотопа (1991 р.), Сум (1993 р.). Автор проектів створення історико-архітектурних заповідників у містах Путивлі (1986 р., реалізовано), Глухові (1992 р., реалізовано), Сумах (1993 р.). Реалізований у 1997 році проект реабiлiтацiї iсторико-архiтектурного середовища м. Глухова у 1998 році був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури.

Автором також розроблені: Комплексна програма збереження історичної забудови м. Глухова на період до 2005 року (1999 р., реалізовано частково); Генеральний план розвитку Державного історико-культурного заповідника у м. Глухові (2003 р.); Генеральний план розвитку Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі (2006 р.); Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам'яток, визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Чернівці (2006 р.), Історико-архітектурний опорний план, проект зон охорони пам'яток, визначення меж історичних ареалів м. Одеси (2007 р.). Протягом 2003-2007 рр. розроблена низка історико-містобудівних обґрунтувань на будівництво та реконструкцію об'єктів містобудування в Києві, Одесі, Глухові, Чернівцях.

Спричинився до створення державних iсторико-культурних заповiдникiв у Путивлi й Глуховi, допомагав створювати заповідники у Белзі, Кременці, Бережанах. Дослiдив нерухомі пам'ятки культурної спадщини й написав понад 300 статей до Зводу пам'яток iсторiї та культури України (Чернiгiвська, Київська, Полтавська, Сумська областi).

В. Вечерський – автор понад 600 наукових публiкацiй у провідних фахових виданнях, часописах, збiрниках, енциклопедичних виданнях. Публiкувався в Українi, Росiї, Польщi. Станом на 2008 рік він - автор 6 наукових монографій, 7 науково-популярних книжок, 2 навчальних посібників зі всесвітньої історії архітектури, а також кількох книжок у співавторстві. Автор роздiлу "Архiтектура другої половини XVII – XVIII столiть" у першiй фундаментальнiй "Iсторiї української архiтектури" (К., 2002), яка в 2007 році удостоєна Державної премії України в галузі архітектури.

Серед наукових публікацій найбільш значущими є такі: книжки Историко-архитектурные предпроектные исследования городов Украины (Москва, 1990); Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона (К., 2001); Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України (К., 2002); Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць (К., 2003); Українська спадщина: Історико-культурологічні ессе (К., 2004); Втрачені святині (К., 2004); Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація (К., 2005); Замки и крепости Украины (К., 2005); Українська дерев'яна архітектура (К., 2006); Курс історії архітектури (К., 2006 р.); Курс історії архітектури країн Східної Європи (К., 2007); Українські дерев'яні храми (К., 2007); Монастирі та храми Путивльщини (К., 2007).

Заслуговують на увагу книжкові видання, здійснені у співавторстві, зокрема: Путивль (К., 1992); Державний реєстр національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури України) (К., 1999); Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання (К., 2000); Софрониевский монастырь: Из истории Молчанской Печерской Рождества Пресвятой Богородицы пустыни (К., 2001); Глухів (К., 2003).

Зі статей у провідних фахових виданнях варто відзначити ті, що були опубліковані протягом 1994-2002 років у п'яти випусках ''Архiтектурної спадщини України'', у двох випусках ''Записок Наукового товариства імені Шевченка'' (2001, 2005 рр.), у випусках наукових праць Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень (2005, 2006 рр.), Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України (2004, 2005, 2006 рр.), у московському щорічнику ''Архитектурное наследство'' (1992 р.), у ''Студіях мистецтвознавчих'' (2003 р.), а також статті в журналах ''Сучасність'', ''Фiлософська i соцiологічна думка'', ''Пам'ятки України'', ''Архітектура України'', ''Київ'', 2 статті в альманаху ''Отчий край'' (1986, 1988 рр.); 43 статтi в енциклопедичному словнику "Чернiгiвщина" (1990 р.), 33 статтi в енциклопедичному словнику "Полтавщина" (1992 р.); 97 термінологічних статей в енциклопедичному словнику "Архiтектура" (1995 р.).

Він, окрім того, ще й автор повнометражних документальних фiльмiв про культурну спадщину України кiнотетралогiї "Свiт України": "Храми України" (1996 р.), "Українська елiта" (2 серiї, 1997 р.), "Український степ" (2 серії, 1998 р.), ''Крим'' (1999 р.), які стали помітною подією у суспільному житті.

Віктор Васильович створив одні з перших україномовних культурологічних сайтів у мережі Інтернет: ''Пам'ятки України'' (1999 р.) та ''Українська спадщина'' (2002 р.; останній у 2006 році передано Науково-дослідному інституту пам'яткоохоронних досліджень).

В. Вечерський – кандидат архітектури з 2001 року за спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. Дисертація на тему: ''Архітектура й містобудування України доби Гетьманщини (Особливості становлення і розвитку. 1648-1781 рр.)''.

Дiйсний член IСОМОS (Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць) з 1997 року, член бюро Українського національного комітету IСОМОS. Член-кореспондент Української академії архітектури. Член колегії та Головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Заступник голови Експертної комісії Міністерства культури і туризму України з занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, заступник голови Науково-методичної ради Міністерства культури і туризму України, член президії Науково-методичної ради Міністерства регіонального розвитку та будівництва України та член Містобудівної ради цього ж міністерства.

Має премії, нагороди, почесні звання: лауреат Державних премiй України в галузі архiтектури 1998 та 2007 років; лауреат Премії в галузі містобудування і архітектури ім. І. Моргилевського 1999 року. За видатний особистий внесок у збагачення нацiональної мистецької спадщини i високий професiоналiзм Указом Президента України вiд 29 червня 1995 р. № 496/95 був удостоєний звання "Заслужений працiвник культури України". Нагороджений також почесними грамотами Міністерства культури і мистецтв України 1999 року, Державного комітету України з будівництва та архітектури 2000 року, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 2006 року, Київського міського голови 2003 року, подякою Голови Київської міськдержадміністрації 2000 року, Знаком Пошани Київського міського голови 2001 року, подякою Кабінету Міністрів України 2006 року.

Масштаб особистості фахівця визначається не тільки і не стільки рівнем його професійного ґатунку, а й, насамперед, його громадянською позицією, здатністю усвідомлювати складні, іноді навіть надто складні і неоднозначні соціальні й політичні процеси у суспільстві, країні, державі, у світі та адекватно реагувати на них, переймаючись при цьому, перш за все, турботою про об'єкт своєї професійної діяльності.

Саме здібності Віктора Васильовича розуміти суть економічних, соціальних, політичних явищ, у яких протікає професійний процес архітектурної діяльності, дозволяють йому приймати зважені, своєчасні рішення стосовно удосконалення законодавчої та нормативно-методичної бази дослідження і збереження культурної спадщини.

Інакше, як реалізацією громадянської позиції Віктора Васильовича, не можна назвати його активну участь в громадському житті країни, підготовці кваліфікованих фахівців – мистецтвознавців безпосередньо у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, а також шляхом підготовки посібників з історії та теорії архітектури, якими користуються студенти і викладачі українських архітектурних навчальних закладів.

Наукова і громадська діяльність В. Вечерського є вельми корисною і актуальною, особливо з огляду на байдуже ставлення сучасного суспільства, принаймні його значної та впливової політичної і культурної еліти, до національної культурної спадщини, а особливо до спадщини архітектури та містобудування. Авторитет ученого, його невтомна просвітницька і викладацька діяльність, спрямовані на підвищення національної свідомості та самоповаги громадян – необхідної умови формування громадянського суспільства. Тільки таке суспільство здатне оцінити і належним чином розпорядитися тим безцінним скарбом, що був накопичений минулими поколіннями і достойно використати його на благо майбутнього.

Відтак не тільки твори Віктора Васильовича Вечерського, але й він сам як видатна особистість є феноменом національної культури.

Микола Дьомін, доктор архітектури, професор, Віце-президент Української академії архітектури, 2008 р.

 

Ми зараз багато чуємо й відчуваємо, що в Україні у нас є якісь негаразди. Та попри це, протягом поточного десятиліття стала вже доброю традицією щорічна презентація нових книжок Віктора Вечерського – іноді однієї, а іноді двох і навіть трьох. І всі вони присвячені питанням історії архітектури, містобудування, пам'яткоохоронній справі, а останнім часом – ще й підготовці наступних поколінь фахівців цієї справи. Своїми працями В. Вечерський робить значний внесок в національну культурну спадщину, у створення наукової бази для її вивчення і збереження. Він, до того ж відобразив одну важливу обставину, яка дуже яскраво характеризує сучасні українські реалії: незважаючи на труднощі, цілеспрямована і працьовита людина цілком може реалізувати себе у професії та в творчій діяльності.

Україна на початку доби незалежності не мала своєї власної науково-методичної бази у сфері охорони нерухомої культурної спадщини. Щоправда, раніше виходили в світ помітні архітектурні та мистецькі видання, але вони були відповідним чином ідеологічно спрямованими, нерідко – спотвореними й відображали зовсім інші поняття про цінності ніж ті, які нам зараз відкрилися, у тому числі й завдяки працям В. Вечерського.

Для прикладу згадаємо одну з останніх його книжок ''Українські дерев'яні храми''. Хто прочитає її, той зрозуміє, що назва ця – аж надто скромна, як для такої праці, бо в ній розкриваються основні поняття і витоки архітектури як такої, причому в світовому масштабі. При цьому текст сприймається досить легко: він доступний для розуміння школярами, студентами, політиками... До речі, незалежно від партійності й політичних уподобань читачів, більшістю з них книжки цього автора сприймаються позитивно, бо вони політично коректні, а оціночні судження – справедливі. Розповідь про складні явища і трагічні події, особливо про долю нашої архітектурної спадщини протягом ХХ століття, науково обгрунтована й неупереджена.

Те ж саме стосується й долі українських дерев'яних храмів. У нас дійсно часто горять дерев'яні церкви. Та чи Уряд у цьому винен? Адже він не може поставити біля кожної дерев'яної церкви охоронця з рушницею. Більше того, навіть найбагатші держави світу неспроможні утримувати всі свої пам'ятки державним коштом. Втрати пам'яток – це наша біда. То чому наші люди так не цінують своє історико-культурне надбання? Мабуть, чогось нам бракує. Мабуть ленінська ідеологія, навіть у найбільш національно свідомій Західній Україні, дотепер більш впливова, ніж українська національна ідея, ідеологія української незалежності. Тож треба дуже наполегливо й напружено попрацювати в освітній сфері, у виховному процесі, щоб молоде покоління з глибоким пієтетом сприймало і розуміло наше національне надбання – звідки воно походить, для чого ми його бережемо, яка його цінність для нашого майбутнього. Тільки тоді припиниться руїнницька вакханалія. Бо ніякі вкладання коштів і ніякі вартові не здатні забезпечити того, що може гарантувати лише висока свідомість наших людей – тільки тоді наші пам'ятки будуть збережені. У цьому – основа всього.

Усе, що робить В. Вечерський, всі його наукові й науково-проектні розробки, художня графіка, документальні фільми, численні виступи в засобах масової інформації, лекції, публікації та понад 25 книжок – це вагомий внесок у вивчення і фіксацію нашої культурної спадщини, це найкращий спосіб донести знання про неї до найширшого загалу.

Хочу зазначити, що Віктор Вечерський віддавна займається серйозною науковою роботою, що наочно засвідчує цей біобібліографічний покажчик. Він написав і видав серйозні наукові монографії, насичені технічними й технологічними термінами, зрозумілими лише фахівцям. Але його книжки останніх років написані більш доступно і популярно. Це визначення не принижує їх, а лише засвідчує рідкісне у нас нині вміння автора поєднати глибоку науковість з цікавим, жвавим викладом. Ці книжки читаєш з задоволенням, бо складні речі викладаються простою і зрозумілою мовою, не втрачаючи при цьому глибини розуміння предмета розповіді. Бо можна дуже довго й розлого описувати архітектуру: у нас є певна кількість видань з архітектури, які може прочитати і зрозуміти лише фахівець. А бракує – саме доступного і зрозумілого викладу, дохідливого для широкого загалу. Ми всі маємо бути вдячними В. Вечерському за те, що він узяв на себе цю місію і заповнив прогалину, яка виникла після відходу в інший світ наших класиків – Юрія Асєєва, Григорія Логвина, Володимира Тимофієнка та інших.

У нього є ще багато задумів. Бажаю, щоб і надалі щороку виходили друком його книжки – глибинні, науково обгрунтовані, які нагадуватимуть нам, що ми українці, що маємо видатну архітектурну спадщину, оберігаємо її і тим самим дбаємо про майбутнє нації. Нам потрібно якнайбільше таких видань. І не біда, що деякі з них досить скромні щодо поліграфічного виконання: станемо багатшими – перевидамо все це масовими накладами, великим форматом, у коштовній оправі, на якісному папері, з багатьма сотнями кольорових ілюстрацій. А Віктору Вечерському – творчої наснаги, нових наукових здобутків і нових книжок.

Микола Кучерук, архітектор, Голова Державної служби з питань національної культурної спадщини, 2008 р.

 

Сьогодні Віктор Вечерський – один з небагатьох в Україні професійних істориків архітектури і, напевно, найактивніший серед них. Він є автором кількох наукових монографій, двох навчальних посібників зі всесвітньої історії архітектури та співавтором першої фундаментальної ''Історії української архітектури''. Як науковець він сформувався протягом 1983-1996 років у стінах визначного наукового осередку – київського Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури й містобудування (НДІТІАМ), який багато разів міняв свою назву й підпорядкування, поки 2007 року його не закрили. Відтак фах архітектурознавця стає у нас справді раритетним. У зв'язку з усім цим пригадується висновок класика українського архітектурознавства Володимира Тимофієнка, зроблений 2004 року: ''Уявімо фантастичну ситуацію, що держава або якийсь спонсор виділить установі (НДІТІАМ) ті дуже великі кошти, які потрібні для підготовки ''Історії архітектури'', побудованої на нових засадах, наприклад стильових. І що ж? Боюся, що нічого ми не побачимо. Бо для створення такої праці в штаті установи немає відповідних фахівців середнього віку, а залучити сторонніх, окрім В. Вечерського, теж абсолютно нікого''[4].

Значний інтерес представляють авторські графічні роботи В. Вечерського, виконані у різних техніках протягом 1972-1988 років – від студентських етюдів і зарисовок з натури до цілком професійної графіки 80-х років ХХ століття, з якою автор брав участь у виставках. Ця графіка пов'язана з навчанням на архітектурному факультеті Київського державного художнього інституту. Особливо мистецьки плідними були два роки після отримання диплома та завершення служби в армії – 1983 та 1984. Якщо ''винести за дужки'' різні графічно виконані наукові реконструкції автора другої половини 1980-х років, то неважко помітити, що останні графічні аркуші датовані 1984 роком, а перші наукові публікації – наступним, 1985 роком. У даному випадку мистецька й наукова творчість В. Вечерського несинхронні: остання розпочалася тоді, коли завершився певний цикл першої.

Олена Сердюк, історик і мистецтвознавець, директор Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень, 2008 р.

 


[1] Нинi – Національна академiя образотворчого мистецтва i архiтектури.

[2] Нині – інститут ''УкрНДІпроектреставрація''.

[3] Цей інститут ліквідовано у жовтні 2007 року.

[4] Тимофієнко В. ''Історія української архітектури''. З позиції редактора // Пам'ятки України: історія та культура. – 2004. – № 4. – С. 142.